Організація соціально-психологічного супроводу професійного навчання в умовах центрів професійної реабілітації інвалідів

Л.О.Федосова,

практичний психолог Всеукраїнського центру

професійної реабілітації інвалідів

1.Основні терміни та поняття психолого-педагогічної реабілітації інвалідів.

Реабілітація інвалідів — система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство.

Психолого-педагогічна реабілітація — система психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи.

Психологічна реабілітація — система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.

Психологічна підтримка — система соціально-психологічних, психолого-педагогічних способів і методів допомоги особі з метою оптимізації її психоемоційного стану в процесі формування здібностей і самосвідомості, сприяння соціально-професійному самовизначенню, підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці та спрямуванню зусиль особи на реалізацію власної професійної кар’єри.

Психолого-педагогічний супровід — системна діяльність практичного психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи, нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум.

Психологічна адаптація — система заходів, спрямованих на формування в особи здатності пристосовуватися до існуючих у суспільстві вимог та критеріїв за рахунок присвоєння їй норм і цінностей даного суспільства.

2. Психологічна діагностика осіб з обмеженими можливостями з метою виявлення та вирішення проблем, що виникають у процесі їх інтеграції в навколишнє середовище.

Основним напрямком соціальної політики нашої держави стосовно людей з обмеженими можливостями визначено професійну реабілітацію (процес якої ускладнений не лише відсутністю відповідних умов та кваліфікованих спеціалістів, але й низкою соціально-психологічних проблем людей з обмеженими можливостями), орієнтовану на поліпшення життєдіяльності осіб з обмеженими можливостями, відновлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції у суспільство.

У переважної більшості людей з обмеженими фізичними можливостями спостерігається соціально-психологічна дезадаптація, яка зумовлена і соціальними, і психологічними чинниками (відсутність навичок спілкування, неадекватна самооцінка, егоцентризм, негативне сприйняття оточуючих людей), що поряд з поглибленням проблеми адаптації до життя в соціумі ускладнює процес професійної реабілітації (психологічний стан, мотивація, взаємовідносини з оточуючими, все це впливає на засвоєння навчального матеріалу тощо). Вирішення цього питання, а саме психологічна адаптація до виконання суспільної ролі та повноцінного життя, постає перед соціально-психологічною службою центру професійної реабілітації будь-якого рівня.

Для успішного процесу професійної реабілітації необхідна, в першу чергу, детальна психодіагностика, яка б дозволила визначити психологічні проблеми, що потребують корекції та планування реабілітаційних заходів щодо людини з обмеженими можливостями. Щоб вирішити дану проблему психодіагностичне тестування у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів проводиться в три етапи.

Перший етап — вступна психодіагностика, яка забезпечує профвідбір — визначення адекватності вибору професії (у разі необхідності пропонується інша професія згідно з медичними та соціально-психологічними особливостями осіб з обмеженими можливостями); загальна психологічна діагностика, що дозволяє визначити основні психологічні проблеми, які потребують корекції. На основі психодіагностичних даних здійснюється розподіл по напрямках соціально-психологічної реабілітації:соціально-групова робота — соціальна адаптація, комунікативний тренінг; індивідуальна робота з психологом — підтримуюча терапія, психокорекція, консультативна робота, короткострокова позитивна терапія; індивідуальна робота з психотерапевтом.

Другий етап — визначення психологічних змін та в разі необхідності внесення коректив в індивідуальну реабілітаційну програму слухача.

Третій етап — випускне тестування: загальна оцінка психологічного стану, аналіз змін, рекомендації.

За результатами проведених соціально-психологічних досліджень і тестувань понад ніж 540 слухачів центру виявлено такі основні психологічні проблеми: соціальна дезадаптація, депресія, низький рівень розвитку комунікативних навичок (найчастіше як наслідок соціальної ізоляції), і, як наслідок цього, емоційна нестабільність, неадекватна самооцінка, емоційні проблеми.

Спільне використання соціальних, психологічних заходів реабілітації та тісна співпраця з педагогами дозволяє за короткий термін провести комплексну корекцію психологічного стану та навичок слухача й адаптувати його до максимально повноцінного життя в соціумі.

3. Соматопсихічні розлади, клініка та психокорекція Соматопсихічними є психічні розлади, котрі розвиваються вторинно під час соматичних недуг. До останніх належать хворобливі стани серцево-судинної, дихальної, травневої, сечостатевої, ендокринної систем, опорно-рухового апарату, очей, крові, шкіри та ін.

Серцево-судинна система: для захворювань цієї системи характерні такі супутні психосоматичні розлади як тривога, паніка, страх, депресія, астено- та депресивно-іпохондричні порушення. Заходи: у випадку порушень діяльності сердцево — судинної системи поряд із медикаментозною терапією показані вправи на релаксацію у поєднанні з позитивною психотерапією.

Захворювання та травми опорно-рухового апарату: для

ортопедичної патології характерні депресивні реакції з функціональною

недостатністю нижніх кінцівок (пояснюється схильністю до гіподинамії). У

людей з наслідками травм хребетного стовпа також переважає депресивна

симптоматика, нерідко виявляються суїцидальні тенденції, рідше — апатія.

Заходи: психокорекційна робота полягає у профілактиці депресивних проявів. Допомагає планування власного життя, визначення мети. Показана позитивна психотерапія.

Ампутації кінцівок — це повна або часткова втрата кінцівки внаслідок травми, захворювання чи хірургічного втручання.

Фантомні болі та відчуття. Майже завжди пацієнти, яким ампутували кінцівку, мають незвичайні відчуття, ніби вона все ще існує. У цьому випадку також доцільною буде психотерапія.

Спастичність — це комплекс симптомів, що характеризується надмірним тонусом м’язів, надмірно активними глибокими сухожильними рефлексами, клонусом, аномальними спинальними рефлексами і спазмами м’язів при скороченні.

Заходи: багатьох людей зі спастичністю можна навчити цільового, керованого, вибіркового контролювання рухів. Цим людям потрібно освоювати руховий контроль, а це, в свою чергу, вимагає тривалого часу і кваліфікованого нагляду.

Потрібно зменшити емоційне чи психологічне напруження. Важно навчити пацієнта, як долати напруження, страх чи роздратування. Тут можуть допомогти вправи з розслаблення та самонавіювання.

Захворювання органів дихання. Психосоматичний механізм розвитку має синдром гіпервентиляції легенів: унаслідок генералізованої тривоги, панічного розладу дихання прискорюється, стає поверхневим, долучаються запаморочення, шум у вухах, головний біль, заніміння й поколювання в кінцівках, неприємні відчуття в ділянці серця, непритомність,

а згодом — ядуха. Коронарна недостатність може спричинити смерть.

Напади бронхіальної астми нерідко вперше, виникають і рецидивують під впливом гніву, страху, збудження. Як приклад соматичного розладу можна навести тривогу й депресію у людей з хронічним бронхітом. За наявності гіпоксемії можуть порушуватися когнітивні процеси.

Заходи: при захворюваннях органів дихання добре допомагає позитивна психотерапія, особливо коли у розвитку захворювання активну роль відіграє психосоматичний компонент.

Опіки. Схильність до фізичних травм, опіків, що пояснюється характером особистості та її переживаннями, приводить до відповідних психосоматичних розладів, коли здоров’я порушується через особливість поведінки. Вважають, що люди, які схильні до виробничого або побутового травматизму, зазвичай недисципліновані, безвідповідальні, неточні та недбалі.

Соматопсихічні розлади у вигляді астенії, депресії спостерігаються у понад третини людей з опіковою хворобою, особливо тоді, коли спотворена зовнішність. Заходи: в окремих випадках корисною може бути тілесно-орієнтована терапія, спрямована на зняття тілесних зажимів, формування позитивного ставлення до власного тіла. Добре діє підтримувальна терапія. Для аналізу власної поведінки, яка стає причиною травм, з метою запобігання їх, проводиться психоаналітична робота, але при умові достатнього інтелектуального рівня слухача.

Сенсорні розлади. В осіб з глухотою, що розвинулася до засвоєння мови, частіше спостерігаються поведінкові розлади й соціальна самоізоляція, ніж психічні розлади. Якщо глухота швидко прогресує у людини, що вже вміє розмовляти, в неї може розвинутись депресія.

Сліпота також стає підґрунтям для розвитку депресій і психосоціальної дезадаптації тоді, коли втрачають зір не в дитинстві, а пізніше.

Заходи: при роботі зі слухачами при наявності сенсорних розладів враховувати особливості їх сприйняття, спираючись у психотерапевтичній роботі на збережені функції. Показана позитивна психотерапія.

Закрита травма голови — найпоширеніше побутове ураження голови. Найчастішими причинами травм голови є нещасні випадки на дорозі, падіння, нещасні випадки на роботі, під час розваг (наприклад: грі у футбол) і напади.

Заходи: психоневролог і поведінковий психолог добре доповнюють один одного при проведенні психологічних заходів з людиною, яка мала травму головного мозку. У цих фахівців існує певне перекривання у застосуванні стандартних тестів для оцінки розумової функції.

Для повного психоневрологічного обстеження використовується психоневрологічний комплекс тестів Галстеда-Рейтана. Він потребує багатьох сеансів тестування і часто триває декілька годин. Цей комплекс тестів оцінює мову, відчуття, пам’ять, увагу, розуміння, абстрактне мислення, орієнтацію (в часі і просторі), емоційний стан, функцію мовлення, плавність мови, рахування, читання, здатність впорядковувати предмети і поняття, точну координацію рухів та інші аспекти.

Можна повторювати окремі частини цього комплексу для спостереженням за покращенням стану особи. За недоліками у виконанні однієї або кількох частин комплексу можна судити про хід реабілітації особи з обмеженими можливостями та запропонувати конкретну тактику тренування усвідомлювальної спроможності.

Мозково-судинні ураження (МСУ) спричинені закупоркою або розривом артерій великих півкуль чи стовбура головного мозку, призводять до погіршення функціонування центральної нервової системи.

Ураження функцій буває дуже різноманітним і включає ходьбу, самообслуговування, спілкування, зір, розсудливість, свідомість, поведінку, емоційну стабільність і психологічну пристосованість.

Психологічні труднощі особи найкраще можна оцінити за допомогою уважного спостереження і стандартних тестів. Можна виявити порушення пам’яті, просторового сприйняття, персеверації і депресію.

Психокорекція. Найкращими засобами нагадування і залучення людей до чіткої програми є переліки, карточки, плакати, розклади, календарі і малюнки.

У випадках порушення просторового сприйняття потрібно так видозмінити оточення, щоб людина якнайменше відволікалася.

Персеверації — це схильність людини до надто тривалих словесних чи рухових реакцій. Допомогти пацієнтові подолати персеверацію можна за допомогою простої словесної команди або зміни теми розмови.

У поведінці багатьох людей, які видужують після МСУ, спостерігаються прояви депресії. Не виявлено, наскільки депресивні симптоми відображають нейрофізіологічні порушення. Вважається, що у людей з лівою геміплегією депресія спричинена невдачею і крахом у досягненні переважно нереалістичних цілей. У людей з правою геміплегією депресія вважається надмірною реакцією на усвідомлення „непереборності» своєї неповносправності. В окремих випадках доцільним буде призначення антидепресантів.

Соціальні і професійні питання: спроможність особи з обмеженими можливостями працювати значною мірою залежить від природи МСУ, клінічного процесу видужування і стану людини перед настанням ураження.

Поведінка і хронічний біль: ступінь важкості уражень рідко буває показником оптимальної пристосованості. Іноді людина з важкою неповносправністю чудово дає собі раду з роботою і сімейними обов’язками. Натомість декому з легким ступенем неповносправності не вдається досягти самостійного існування.

Нездатність до пристосування може частково спричинятись постійною депресією, хронічним болем, невиправданими сподіваннями та іншими важливими чинниками.

4. Показання для психологічної консультації: А) Цілі слухача несумісні з теперішнім рівнем його фізичної, розумової та емоційної діяльності (при наявності пошкодження спинного мозку наполягає на тому, що він буде займатись тяжкою ручною працею; людина з судинно-мозковим ураженням стверджує, що повернеться до попередньої роботи водія автобуса).

Б) Слухач неохоче набуває більшої самостійностінеохоче набуває більшої самостійності, внаслідок чого страждають інші члени родини ( після інсульту здатний ходити з опорною палицею і артозом, але вимагає, щоб дружина покинула роботу, залишалась удома і доглядала його).

В) Виявляє згубну поведінку, незважаючи на наполягання її припинити (зловживає алкоголем, наркотиками чи приписаними ліками; жадібно їсть, незважаючи на загрозу ожиріння).

Г) Демонструє класичні прояви тривоги, депресії чи інших емоційних розладів(наприклад, спостерігається безсоння, поганий апетит, збудження, неконтрольовані вибухи емоцій та погіршення соціальних стосунків).

Д) Виявляє рівень активності, яка значно поступається попереднім фізичним здатностям (наприклад, слухач з незначними м’язово-скелетними порушеннями проводить багато часу в ліжку, нарікаючи на біль, або ж вибирає вид діяльності, який є занадто легкий щодо його розумових здібностей). Психологічна терапія полягає в тому, щоб спонукати слухача успішно контролювати свою неповносправність і виявити наполегливість, необхідну для повернення для попередньої розумової діяльності.

Е) Цілі слухача суперечливі, нереалістичні, недосяжні або неясні щодо навчання, вишколу, працевлаштування та родини.

5. Психологічна корекція.

Психолог-реабілітолог повинен чітко зрозуміти фізичний, емоційний і розумовий стан слухача. Потрібно використовувати терапевтичний вплив подружнього життя, біологічного зворотнього зв’язку, вправ на розслаблення і набування впевненості у собі як способів навчити слухача долати стрес.

Незайві будуть психологічні поради, наприклад, щодо публічних зустрічей:

— відповідна реакція на увагу, неделікатні репліки, невдалі пропозиції

„допомогти»;

— уміння звертатись до незнайомих по допомогу:

— пояснювати колегам, як допомогти:

— поводитись рішуче, але не агресивно.

6. Психотерапія і соціотерапія.

Психотерапія — система безпосереднього лікувального впливу на психіку особи, а через неї — на весь організм. Мета її — усунути хворобливі симптоми та змінити ставлення до свого здоров’я та до оточуючих. Психічними чинниками впливу на психіку особи є слово, невербальні умовні подразники, обстановка, певні заняття та інше.

Соціотерапія — за своєю суттю є частиною психотерапії, що використовує соціально-психологічні чинники, асаме: вплив безпосереднього соціального середовища, різні форми соціальної активності (наприклад, клуби інвалідів) або колективної діяльності.

Завдання психотерапії — виробити у особи адекватне ставлення до свого стану,, призначеного лікування; запобігання психотравмівним чинникам, що ускладнюють головну недугу психогенними розладами; підтримка його надії на одужання незалежно від характеру і тяжкості захворювання.

Усі методи психотерапії ділять на такі групи: раціональні, сугестивні, „поведінкові», психоаналітичні.

Показання до застосування тієї чи іншої методики не є абсолютними. У процесі лікування людини їх доповнюють або замінюють один одним.

Залежно від того, з ким проводять психотерапевтичні сеанси, розрізняють індивідуальну, групову та сімейну психотерапію.

На сьогодні існує понад 140 психотерапевтичних напрямків. Кожен з них вирізняється базовими допущеннями, теоретичними рамками, методами аналізу терапевтичної взаємодії, відносним акцентом на минулих травмах, функціонуванні тепер чи в майбутньому.

Базовими напрямами психотерапії на сьогодні є:

Психодинамічна терапія спрямована на поліпшення тривалої адаптації шляхом усвідомлення мотивацій та конфліктів.

Підтримувальна терапія спрямована на негайне ослаблення симптоматики, зміцнення свідомих та несвідомих захисних механізмів, надання людині емоційної підтримки, збільшення впевненості в собі.

Поведінкова терапія розглядає симптоми як дезадаптивні навички, що були посилені оточенням, і спрямовує зусилля психотерапевта на подолання їх.

Емпіричний напрямок скерований на ліквідацію невідповідності між мисленням, почуттями та поведінкою шляхом усвідомлення людиною усіх аспектів свого життєвого досвіду.

Групова психотерапія передбачає використання різноманітних психотерапевтичних технологій під час лікування групи слухачів. Групова психотерапія здобула поширення завдяки: прагненню включити в психотерапію більшу кількість осіб; переконанню, що кращого терапевтичного ефекту можна досягти внаслідок групових взаємодій; визнанню впливу соціально-динамічних чинників на поведінку особи.

Групова психотерапія не замінює індивідуальну. Слухачі можуть брати участь одночасно в обох формах, часто з різними психотерапевтами.

Особливо ефективна групова психотерапія для осіб, що не впевнені, чи зможуть спілкуватися з іншими; для осіб, котрі швидше схильні довіряти таким самим, як вони, а не психотерапевту.

Працетерапія — система процесів від найпростіших, що відволікають від хворобливих переживань, дозволяють зайняти час (терапія зайнятістю), до набуття нової професії, якщо цього вимагає хвороба. Терапія працею є найважливішим методом соціотерапії.

7. Консультування слухачів з професійних питань.

Помітна і непомітна неповносправності. Помітним неповносправностям властиве явне фізичне ушкодження, використання допоміжних засобів для ходи, інвалідних візків та іншого спеціального обладнання (ДЦП, параплегія внаслідок пошкодження спинного мозку). Натомість при цукровому діабеті, хворобах серця, емфіземі, ниркових захворюваннях і епілепсії часто немає очевидних проявів недуги.

Роботодавці та працівники схильні занижувати свої сподівання щодо осіб з помітними неповносправностями і завищувати — щодо осіб з непомітними. Це не відповідає реальним робочим можливостям таких осіб.

Фізична неповносправність може мало узгоджуватись з працездатністю людини. Параплегія внаслідок пошкодження спинного мозку може менш негативно відбитись на праці інженера чи бухгалтера. Натомість ампутація пальця для музиканта є фатальною.

Обстеження. Консультування з професійних питань потребують особи з такими порушеннями: параплегія чи квадриплегія, викликана будь-якими причинами (пошкодженням спинного мозку, мієломенінгоцеле); ДЦП; ураження головного мозку; ампутація; хронічні больові синдроми (шиї, плеч, рук, кистей, спини, ніг, стоп); обмежена серцево-судинна витривалість; судинно-мозкове ураження; прогресуючі порушення (розсіяний склероз, паркінсонізм, м’язова дистрофія).

Основне обстеження включає докладну співбесіду і відповідну перевірку інтересів, здобутків, схильностей і особистих рис. Облік інтересів не слід використовувати для передбачення результативності праці. Перевірка схильностей оцінює здатності особи в певних галузях знань. Перевірка особистісних рис може виявляти чіткі типи поведінки, які сприяють або заважають професійним здобуткам.

У консультуванні з професійних питань ефективний мультидисциплінарний підхід, коли неповносправна людина проходить перевірку у соціального керівника, клінічного психолога, логопеда, працетерапевта чи фізіотерапевта. Може також виявитись необхідною консультація реабілітолога, невропатолога, хірурга-ортопеда, кардіолога, пульмонолога, ревматолога або нефролога.

Цілі консультування з професійних питань: оцінити реабілітаційні можливості особи, скерувати людину у вивченні і виборі професії, допомогти в пристосуванні, вишколі і влаштуванні на роботу, посприяти збереженню роботи.

Використана література:

1.Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Тези доповідей.- К., Університет „Україна», 2004. — 384 с

2.Гері Окамото Основи фізичної реабілітації // Перекл. З англ.. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2002. — 294 с

3.Клиническая психология: ученик / Под ред..Б.Д.Карвасарского.- СПб: Питер, 2002. — 960 с.

4.ЛакосинаН.Д., УшаковГ.К. Медицинскаяпсихология.-М.:Медицина,1984. — 272 с.

5.Іпатов Л.В. та інші Модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні. -Дніпропетровськ: Пороги, 2002. — 32 с

6.Психіатрія І О.К.Напрєєнко, І.Й.Влох, 0.3.Голубков; За ред.. проф. О.К.Напрєєнка. — К.:3доров’я, 2001. — 584 с

7.Руководство по психотерапии / Под ред. В.Е.Рожнова. — Ташкент: Медицина, 1995. — 1995.- 719 с.

8.Социально-психологические основы образования и реабилитации инвалидов. Материалы научно-практической конференции. Под ред. С.С.Лебедевой . — СПб: СПб ГИПСР, 2004, — 135 с.

9.Стратегия развития непрерывного образования инвалидов как социальной группы. Материалы научно-практической конференции. Часть 1. Под ред.. С.С.Лебедевой, В.В.Тумалева. — СПб: ИОВ РАО, 2003.-144с.

10.Таланчук П.М., Кольченко К.О., Ніколіна Г.Ф. Супровід навчання студентів з особовими потребами в інтегрованому освітньому середовищі — К.Соцінформ, 2004. — 128 с