Формування психологічних механізмів захисту у осіб юнацького віку в умовах призову в армію

В данной статье рассматриваются во­просы формирования психологиче­ских механизмов защиты у лиц при­зывного возраста в условиях призыва в армию, действия которых проявля­ются в формировании негативного от­ношения юношей к предстоящей служ­бе в армии.

Нині, в умовах сучасного кризового суспільства, гостро встала проблема призову в армію. Негативне відношення осіб призовного віку до несення військової повинності є наслідком роботи психологічних механізмів захисту особистісного «Я» людини, котра по­ставлена перед фактом необхідності під впли­вом зовнішніх умов відкладати на досить три­валий час реальні життєві плани, круто змінювати стереотип звичного образу життя І пристосовуватись до перебування в нелегких умовах суворого дисциплінарного режиму та стресових ситуацій. Тобто призив в армію яв­ляє собою для юнаків суттєвий стрес, що може переживатись окремими особистостями досить хворобливо. І саме в цих умовах формуються захисні механізми особистості, спрямовані на збереження самооцінки людини, на оборону її від тяжких емоційних переживань, які зумов­люють відповідну установку людини по відношенню до служби в армії.

Тому проблема психологічної підготовки юнаків до несення військової повинності, адаптації до армійських умов повинна привер­тати більше уваги зі сторони педагогів, психо­логів, працівників військкоматів та інших осіб, котрі якимось чином причетні до роботи з мо­лоддю по адаптації їх до непростих умов су­часного життя. Можливість покращення відношення призовників до служби в армії, окрім змін соціальних умов воїнської служби, пов’язана з необхідністю перегляду стерео­типів мислення, емоційних стереотипів відношення до армії та пов’язаних з ними психологічних механізмів захисту.

Але роль захисних механізмів, принципи їх формування та напрямки корекційного впливу на них з метою підвищення їх адаптивності вивчені недостатньо. Тому проблема вивчення формування патогенних або адаптивних ме­ханізмів розвитку особистості, якими є психо­логічні механізми захисту, набуває в наш час значної актуальності. Подальше вивчення пи-гань про умови та фактори, які впливають на розвиток ведучих механізмів регуляції по ведінки буде сприяти розробці та підвищенню ефективності існуючих підходів до психо­логічної корекції вад особистості.

Ця проблема вивчалась такими авторами. як З.Фрейд, А.Фрейд, Ф.В.Басін,. О.О. Бодальов, Ф.Є.Василюк, Я.Л.Коломинський, В.В.Столін, Л.Фестінгер, Кофт, Роджерс та інші. На теперішній час вчені схиляються до думки, що психологічні механізми захисту відіграють роль важливого регулятора по­ведінки. Нині існує чимало уявлень про кла­сифікацію, функції психологічних механізмів захисту та їх зв’язок з іншими особистісними утвореннями самооцінкою, мотивацією тощо.

Захисні механізми — психічні явища, реакції, за допомогою яких досягається гармонія між свідомим та несвідомим [2, 42].

Захист — сукупність дій, націлених на зменшення або усунення якоїсь зміни, що по­грожує цінності та рівновазі біопсихологічного індивіду [3, 145].

Захист психологічний — система регулятор­них механізмів, яка спрямована на усунення або зведення до мінімуму негативних, трав­муючих особистість переживань, пов’язаних з внутрішніми або зовнішніми конфліктами, станами тривоги та дискомфорту. [4, 116].

Початок досліджень механізмів психо­логічного захисту був покладений З.Фрейдом, який розглядав їх як форми розв’язання конфлікту між несвідомими потягами та інтеріоризованими соціальними вимогами та заборонами і Анною Фрейд, яка бачила в них також механізми вирішення зовнішніх конфліктів, адаптації до соціального оточення.

В теорії З.Фрейда до захисних механізмів відносять такі:

сублімація — переутворення енергії сексу­ального потягу в соціально дозволені форми активності,

витіснення — усунення із свідомості не­приємних вражень та переживань,

регресія — повернення до примітивних форм поведінки та мислення,

проекція — приписування іншим людям витіснених мотивів, переживань та рис харак­теру,

раціоналізація — раціональне пояснення лю­диною своїх бажань та дій, справжні причини яких полягають в ірраціональних або дозволе­них особистістю потягах,

реактивне утворення — трансформація із свідомості емоційного відношення до об’єкту на прямо протилежне,

ідентифікація — несвідоме уподібнення загрожуючому об’єкту,

та фіксація поведінки.[1, 172].

За А.Фрейд до них також відносять такі за­хисні механізми як:

ізоляція (механізм, що відсовує асоціативні зв’язки, коли погроза небезпеки усвідомлюється),

компроміс (забезпечує лише часткову ре­алізацію хворобливих імпульсів),

заперечення реальності (заперечує існування погрожуючих зовнішніх факторів),

зміщення (замінює гострі та важкі тенденції на менш гострі та важкі),

винищення (ліквідує попередній акт на­ступним актом),

формування реакції (забезпечує пе­ребільшення протилежної тенденції).[22,83].

Ці захисні механізми прийняті більшістю теоретиків психоаналізу в якості природного доповнення класичної концепції З.Фрейда.[1, 167].

Досвід роботи над дослідженням феномену психологічного захисту показав, що захисні механізми функціонують у певній цілісній та достатньо динамічній системі, індивідуально неповторній для кожного суб’єкту.[5,55].

В функціональному відношенні важко знайти «початок захисту», і невипадково

більшість дослідників таким початком вважа­ють емоційно виражену ситуацію не підкріплення » Я «, тому що захисні реакції при цьому легко доступні спостереженню.

Найважливішим критерієм розпізнавання засобів захисту є тенденція відступу від реаль­ності, одноманітність (при індивідуальній не­повторності), стратегічна лінія засобів, які ви­користовуються . [6,44].

Розпізнавання може відбуватись:

а) по наявності тенденції (генеральної уста­новки ) захисту;

б) по емоційним реакціям на результати особистісного відображення в очах інших;

в) по тим засобам захисту, які використо­вуються.[6,42].

В контексті засобів, які використовуються, можна виділити різновиди психологічних за­хистів:

В залежності від цілей використання в них захисних засобів виділяють » основний

захист», спрямований на захист ідеалізованого «Я», і «ситуативний», або «допоміжний», який

починає діяти під впливом ситуативних фак­торів і вуалює орієнтованість на

підтвердження гідності «Я»

Якщо за критерій взяти динаміку ре­алізації захистів, виділяється захист первин­

ний та вторинний (назва досить умовна, бо в реальності важко визначити початок дії захис­ної системи).

По засобу реалізації визначають захист прямий та опосередкований.

По ступеню зовнішньої активності ак­тивний та пасивний (наприклад, втеча від си­туації). 5. В залежності від наявності об’єктивних причин, які провокують захист, можна виділити вимушений захист, котрий спрацьо­вує при наявності прямого або непрямого непідтвердження «Я») та ініційовану самим суб’єктом без явного непідтвердження «Я» та інші [6,40].

Результати дії психологічних захистів мож­на розглядати в двох планах — негативному та позитивному .3 однієї сторони, психологічний захист слугує зниженню емоційного наванта­ження, з іншої — сам породжує емоційне наван­таження.

Загальними наслідками дії психологічного захисту є ригідність перцепції, пропуск, ігнорування певних даних, упередність (інтенціональність).Крім того, суб’єкт впевне­ний, що його поведінка є послідовною, розум­ною і що його наміри відповідають його відносинам до інших, а поведінка співвідноситься з його бажаннями та інше. Внаслідок чого психологічний захист має ос­новне значення як для усвідомлення особистої цінності, так і для своєї самоповаги. Але ж ці блага досягаються ціною порушень в функціюванні механізмів свідомості, що при­водить до об’єктивної дезінтеграції по­ведінки. [6, 47].

Із згаданих в літературі функцій психо­логічного захисту можна виділити основні, на яких робить акцент той чи інший автор:

розв’язання конфлікту між свідомим та несвідомим (3 .Фрейд), раціоналізація (В.В.Сталін),

потяг до узгодженості та консонансу (Л.Фестингер),

тенденція до інтеграції та адаптації (І.Кон, Соколова, Кофта та інші),

підтримання рівня «Я — образу» (Кон, Роджерс)

розуміння психологічного захисту як процесу взаємодії та переутворення, в резуль­таті якого травмуючий психологічний фактор втрачає свою значущість і, тим самим, пато­генний вплив.[21, 727-728].

Більшість авторів сконцентрували свою увагу на функціях психологічних захистів, котрі якимось чином являють суб’єктивну ви­правданість їх використання індивідом. Але вони не дають пояснення тому , що психо­логічний захист І породжує внутрішню супер­ечність і намагається її зняти. В цьому прояв­ляється деструктивний характер дії ме­ханізмів психологічного захисту і пояснення джерел «хибного кола».

Т.Шибутані пише, що захищається, суворо говорячи, не стільки біологічний механізм, скільки особисте уявлення про самого себе.[14, 42].

В більшості літературних джерел основна функція психологічних захистів вбачається в тому, щоб не допустити до свідомості на­явність у себе особистісних рис, що засуджу­ються соціумом.

За ствердженнями Басіна, психологічні за­хисти є нормальними, широко розповсюдже­ними механізмами, що спрямовані на попе­редження порушень поведінки не тільки при конфліктах свідомого та несвідомого, але й при зіткненні цілком усвідомлюємих афек­тивно насичених установлень.[8, 102].

І.Кон додавав, що в теорію захисних ме­ханізмів вписується безліч загально відомих життєвих фактів.[13,176].

Вкрай негативне відношення до служби в армії осіб призовного віку є теж результатом дії психологічного захисту. Актуалізація за­хисних механізмів відбувається внаслідок за­грози різкої зміни соціальних умов, області життєдіяльності, стилю відносин при непідготовленості до такої зміни.

Тому метою нашого дослідження виступає вивчення закономірностей формування ме­ханізмів психологічного захисту у осіб при­зовного віку в умовах екстремальної ситуації, якою являє собою призив в армію, для ство­рення можливості психокорекційного впливу на особистість з ціллю підвищення адаптивності психологічного захисту.

У дослідженні виходили з припущення: формування певних видів психологічного за­хисту залежить від рівня розвитку особистості в цілому-чим вище розвиток особистості, тим вищі за рівнем зрілості механізми психо­логічного захисту у неї проявляються

Практичне вивчення вищезазначеної про­блеми проводилось в умовах спеціалізованого відділення Першої обласної психіатричної лікарні м. Ромни Сумської області, де прохо­дять обстеження по направленню військкомату юнаки призовного віку , які пе­реважно мають тверді установки по відношенню до служби в армії.

В запропонованих їм для заповнення анке­тах, що були спрямовані на виявлення їх відношення до відбування військової повин­ності, це відобразилось в таких емоційно за­фарбованих відповідях: «Армія — це звіринець!», «це нелюдські відносини між сол­датами з наслідками», «це знущання», «це жорстокість та нелюдяність, які неможливо передати», «Мене ніякий чорт не змусить піти в армію. В протилежному випадку я зведу ра­хунки з життям!»

Тобто відношення до служби в армії цієї категорії молоді, яка знаходиться на стаціонарному обстеженні в спеціалізованій лікарні, вкрай негативне, і всі сили її кинуті на те , щоб уникнути служби в війську будь-яким шляхом.

Для порівняння з результатами дослідження, що проводилось в роботі з вибіркою осіб , котрі мають виражене нега­тивне відношення до служби в армії і прохо­дять стаціонарне обстеження в умовах психіатричного відділення, була взята вибірка їх однолітків, учнів 10-11 класів однієї із за­гальноосвітніх шкіл міста, які мають альтерна­тивні установки по відношенню до служби в армії.

За результатами анкетування останніх, вони (школярі) знаходять в армії навіть позитивні моменти наприклад, що там можна чомусь навчитись :»бути стриманим», «стати сильним та загартованим», «армія це завжди щось но­ве». Але і вони в більшості своїй не вислов­люють до служби в війську особливого ба­жання (на 70% учасники анкетування назива­ють службу в армії пустою витратою часу).

По різному прогнозують свої дії представ­ники двох вибірок в випадку конфліктної си­туації в армії, яка може бути пов’язана з позастатутними відносинами. В групі здорових в цьому випадку 40% опрошених звернеться за допомогою, 60% будуть захищатись са­мостійно, мовчати і терпіти не буде ніхто, в групі хворих за допомогою не звернеться ніхто, 10% будуть мовчати і терпіти, 80 % бу­дуть захищатись самі, інші 10 % будуть діяти «залежно від причини конфлікту»

Також по-різному відповідають представ­ники двох вибірок на запитання: «Чи може ко­мандир суттєво впливати на явище «дідівщини»?» :В групі «хворих» на це запи­тання 70% опрошених відповідають: «Ні», а в групі «норми» переважна більшість погод­жується з тим, що командир може відігравати значну роль в попередженні наслідків «дідівщини».

Цікавість представляє результат дослідження відношення юнаків до рядового старшого призову (так званого «діда»). 20% групи школярів згодні з тим, що його потрібно поважати, інші представники цієї вибірки да­ють наступні відповіді: «Його потрібно ліквідувати», «вбити», «з ним потрібно боро­тись», «його потрібно гнати під три чорти», тим самим виявляючи явну Інфантильну по­зицію по відношенню до армій’. Призовники, які проходять стаціонарне обстеження в лікарні, вва­жають інакше: 30% відповідають, що його потрібно поважати, 10% вважають доречним його боятись, інші дають наступні відповіді, характеризуючи відношення до «дідів» в армії: «не треба боятись», «не поважати, хоча дивля­чись, який «дід» за характером», «не боятись, не підкорятись і поважати, якщо є на те при­чини». Тобто призовники, які потрапили на обстеження, виявляють більш зрілу позицію по відношенню до армії та більшу інформованість про умови військового побу­ту.

В зв’язку з цим питанням доречно привес­ти результати анкетування колишніх призов­ників, а нині служащих строкової служби першого півріччя (цей експеримент був прове­дений на території місцевої військової частини з метою порівняння зміни міркувань людей про армію, коли вони вже потрапили до її лав і вже не по чуткам дізнались, що являє собою сучасна армія). Щодо відношення до рядового старшого призову («діда»), солдати однознач­но^ 00%) відповідають, що «його потрібно по­важати». Представляють інтерес слідуючі підсумки опитування: половина з учасників його (солдати) хотіла служити, інша половина — або служити не хотіла, або не могла визначи­тись. Більшість (80%) на запитання :»Чи ви­правдались ваші сподівання відносно служби в армії?» відповідають: «Вважав, що буде інакше,» 90% опитуємих стверджують, що інформація, яка надається юнакам в рамках допризовної підготовки відносно служби в армії, явно недостатня.

Тож результати цього опитування можуть слугувати приводом для замислення над не­обхідністю переглянути напрямки роботи з молоддю за цією проблемою тими людьми, що займаються питаннями допризовної підготовки юнаків.

Повернемося до результатів роботи з на­шими двома визначеними групами осіб при­зовного віку. В рамках експерименту, окрім анкет, їм було запропоновано тестування за методиками Розенцвейга (вивчення реакції особистості в стані фрустрації), Століна (дослідження самовідношення) та кольоровий тест відносин, розроблений Еткіндом на базі тесту Люшеру,, який дозволяє визначити як свідоме, так і емоційне відношення людини, що частково не усвідомлюється, до значущих для неї понять.

ТЕСТ РОЗЕНЦВЕЙГА. (табл.1)

За результатами тесту Розенцвейга, в групі А (призовники, що проходять стацобстеження в психіатричному відділенні) коефіцієнт GCR, що визначає рівень соціальної адаптації, отри­маний вищий, ніж в групі В (вибірка школярів, означена за «норму»), тобто група А виявляє більшу адаптованість до свого соціального оточення, ніж група В.

Вивчаючи характеристики фрустраційних реакцій та стереотипи емоційного реагування , виявляємо, що в групі А переважають реакції інтропунитивної спрямованості, коли відповідальність за виправлення виниклої си­туації береться на себе, а фруструюча ситуація не підлягає осудженню, тип реакції при цьому необхідно — наполягаючий, що вважається найбільш конструктивним і спрямованим на наполегливий пошук вирішення конфліктної ситуації.

В групі В («норма») переважають реакції екстрапунитивного типу спрямованості, коли реакція направлена на оточення. Осуджується зовнішня причина фрустрації, за типом більшість складають реакції самозахист (тип реакції з «фіксацією на самозахисті», ак­тивність в формі звинувачення кого-небудь, заперечення або визнання своєї вини, орієнтованість на захист свого «Я», відповідальність за фруструючу ситуацію нікому не може бути приписана.

В групі «норми» наполягають, очікують або мають на увазі, що хтось винен вирішити фру­струючу ситуацію, звинувачення направлені проти когось із оточення, призовники, які зна­ходяться на обстеженні, власноруч беруться розрішити фруструючу ситуацію.

В цілому можна зробити висновок, що гру­па А більш адекватно реагує на фрустрацію і спрямована на її конструктивне вирішення, а також є більш адаптованою до соціального оточення.

За результатами тесту — опитувальника са­мовідношення Століна, показники по

ІНТЕГРАЛЬНІЙ ШКАЛІ САМОВІДНОШЕННЯ, що вимірює інтегральне почуття «за» або «проти» особистого «Я» підекспертного, в групі «норми» вищі, ніж в групі представників стаціонару. Також в групі «норми» отримані кращі результати по шка­лам САМОПОВАГИ, що характеризує віру в себе, самостійність, почуття власної сили та внутрішньої послідовності, САМОІНТЕРЕСУ, що означає близькість до самого себе, тобто аутоідентичність, інтерес до власних думок та почуттів, впевненість у тому, що його осо­бистість представляє інтерес для інших людей, САМОВПЕВНЕНОСТІ.

В групі «хворих» порівняно нижчі резуль­тати отримані по ІНТЕГРАЛЬНІЙ ШКАЛІ

САМОВІДНОШЕННЯ, САМОПОВАГИ, САМОШТЕРЕСУ, САМОВПЕВНЕНОСТІ та САМОКЕРІВНИЦТВА, але вищі по шкалам АУТОСИМПАТІІ, ВІДНОШЕННЯ ІНШИХ, САМОПРИЙНЯТТЯ, САМОЗВИНУВАЧЕН­НЯ та САМОРОЗУМІННЯ.

Результати по шкалі ОЧІКУВАННЯ ПО­ЗИТИВНОГО ВІДНОШЕННЯ ВІД ІНШИХ (динамічна шкала, характеризуюча три­вожність, схильність очікувати негативне відношення від інших незалежно від реального стану справ) в групі А і В отримані однакові, але в цілому графік самовіднощення групи здорових» виглядає кращим, ніж графік «хво­рих».

Аналізуючи таблиці з отриманими резуль­татами в процесі тестування, можна зробити певні висновки : представники групи «норми»

(В) для означення своєї особистості частіш за все обирають зелений колір, що характеризує самостійність, самодостатність, потребу в самозатвердженні, в групі А (стаціонар лікарні) для характеристики своєї характеристики оби­раються кольори зелений та червоний, який додає до властивостей зеленого кольору, кот­рий найчастіше є віковою характеристикою підекспертних, такі властивості червоного, як активність та напруженість в досягненні мети.

НАСТРІЙ в групі А також характери­зується спрямованістю на майбутнє, енергійністю та напруженістю (жовтий колір), група В обирає коричневий, якай вважається більш спокійним.

БАТЬКІВ група А означає червоним та фіолетовим кольором (На основі отриманих даних можна зробити припущення, що вони відіграють досить активну роль в житті шко­лярів по вирішенню життєво важливих пи­тань). Група В обирає для характеристики батьків жовтий колір (Можливо, це також енергійні, товариські та відкриті люди, але не достатньо відповідальні за життя своїх дітей, можливо, саме тому призовники стаціонару беруть всю відповідальність за вирішення пи­тання про армію на себе).

ДРУЗІВ група «норми» визначає жовтим, червоним, фіолетовим, сірим кольорами (немає чітко вираженої тенденції до означення якимось одним кольором). Призовники, які проходять обстеження в лікарні, друзів харак­теризують синім кольором, який асоціюється з чесністю та справедливістю, тобто думка друзів не підлягає сумніву (зробимо припу­щення, що в своєму негативному настроєві по відношенню до армії такі призовники більше керуються загальною думкою друзів. Це при­пущення може підтвердити ще і той факт, що в групі «призовники» для характеристики друзів після синього обирається зелений та жовтий кольори, тобто вони більше ідентифікують се­бе з друзями, ніж вибірка «здорових».

ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ однаково в обох гру­пах асоціюється з зеленим кольором (Ідентифікація своєї особистості з цим понят­тям), тобто проблеми особистого життя в од­наковій мірі хвилюють і «хворих», і «здорових».

НАВЧАННЯ група школярів означає чор­ним кольором як поняття , що викликає в більшості своїй лише негативні емоції. Група представників стаціонару обирає для означен­ня цього поняття коричневий та сірий кольори. Це може означати слабкість, пасивність емоцій щодо питань навчання та відносний спокій.

СЛУЖБУ В АРМІЇ групи А і В означають

однозначно чорним кольором, що означає явне негативне відношення до відбування воїнської повинності.

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ група В співвідносить з чорним та жовтим кольорами, група А- з жовтим.

АРМІЙСЬКА ДРУЖБА в групі В асоціюється з фіолетовим та зеленим кольора­ми, в групі А-зеленим та синім.

ОФІЦЕР УВС представниками групи В ха­рактеризується коричневим та чорним кольо­рами (тобто, поєднується і негативне відношення, і цілком доброзичливе), група А обирає для характеристики цього поняття чорний(негативне відношення), червоний(погоджуються з активною роллю офіцера в армії) та сірий (частина призовників вважа­ють особистість офіцера малозначущою, не­здатною активно впливати на хід подій в армії).

СТАРШОГО ЗА ЗВАННЯМ група А озна­чає коричневим кольором (спокійне відношення), група В- чорним (відношення не­гативне).

Поняття «ДІД» представниками обох вибірок окреслюється чорним кольором: гру­пою А (призовники, які проходять обстеження в лікарні) — на 50%, групою В (норма) — на 75%.

В цілому за цією методикою можна зроби­ти загальні висновки, що негативне відношення (як свідоме, так і частково неусвідомлюєме) до служби в армії та до понять «офіцер УВС», «старший за званням», «дід» простежується в установках представників обох груп А і В.

ВИСНОВОК.

Таким чином, в ході дослідження отримані результати, які дозволяють зробити певні вис­новки:

1. За результатами анкетування, небажання служити в війську виявляють і група школярів,

і вибірка призовників, що проходять обсте­ження в психоневрологічному відділенні. Але

останні якістю відповідей показали більшу інформованість про умови військової служби

та, відповідно, і більш зрілу позицію, ніж шко­лярі, які умовами дослідження були означенні

за норму.

2. За тестом самовідношення, в групі норми отримані показники кращі, ніж в групі призов­

ників психоневрологічного відділення: вище бали по інтегральній шкалі самовідношення,

вище самоповага і нижче аутосимпатія, а та­кож більше впевненість в собі.

3. За методикою Розенцвейга, що виявляє характер емоційних реакцій в стресових ста­нах, коефіцієнт соціальної адаптації у призов­ників вищий, ніж у школярів, переважну

більшість відповідей призовників складають відповіді інтропунитивної спрямованості, коли відповідальність за виправлення ситуації бе­реться на себе, тип реакції необхідно-наполягаючий, що вважається найбільш кон­структивним і спрямованим на вирішення конфліктної ситуації. Школярі дають реакції екстрапунитивної спрямованості, захисного типу, маючи на увазі, що хтось винен вирішити фруструючу ситуацію. Саме тому призовники і знаходяться в психоневро­логічному відділенні, що ситуацію із призовом в армію намагаються вирішити власноруч, не полягаючись на допомогу із зовні. За цим тес­том виявлено, що саме призовники більш аде­кватно реагують на фрустрацію і спрямовані на ії конструктивне вирішення.

4. За результатами кольорового тесту відносин, школярами частіше, ніж призовни­ками, для характеристики різних понять (і не тільки по відношенню до армії) обирається чорний колір, що означає невирішенність ба­гатьох проблем. Призовники ж вважають своі проблеми частково вирішеними, саме завдяки тому, що вони знаходяться на обстеженні в даній лікарні, і, таким чином, є гарантії, що служби в армії їм вдається уникнути після підтвердження психіатрічного діагнозу.

В результаті дослідження підтвердилось, що в умовах призову в армію у осіб призовно­го віку активізуються психологічні механізми захисту, дія яких проявляється в формуванні негативної установки по відношенню до військової служби, і формування певних ме­ханізмів психологічного захисту залежить від рівня розвитку особистості (чим вище розви­ток особистості, тим вищі за рівнем зрілості механизму психологічного захисту у неї про­являються). Пародаксальним виявився той факт, що призовники які проходять обстежен­ня в спеціалізованій лікарні, за результатами тестування показали себе більш зрілими ооби-стостями, з направленістю на конструктивне вирішення питань, ніж група їх однолітків, оз­начена за норму.

ЛІТЕРАТУРА

1.Овчаренко В.І. Психоаналітичний гло­сарій» М. :Вища школа, 1994-307 с

2.Конюхов H.I. Словник-довідник з психо­логії» М. :Вища школа, 1998 -160с.

3.Лапланш Ж., Понталіз Ж-Б Словник з пси­хоаналізу» (Переклад з франц. Автономової

Н.С.)М. :Вища школа, 1996-623с.

4.(Під ред. Зінченко В.П., Мещерякова Б.Г.) Психологічний словник. М. Педагогіка

Прес, 1998, -440с.

5.Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. Київ:Вища школа ,1987

6.Яценко Т.С. Соціально-психологічне нав­чання в підготовці майбутніх вчителів Київ:

Вища школа, 1987-109с.

7.Василюк Ф.Є. Психологія переживань:аналіз подолання критичних ситуацій М.

видавництво Московського ун-ту, 1984 -200с.

8.Басін Ф.В. Свідоме і несвідоме М.1962 -81с

9.Басін Ф.В. Проблема несвідомого М.: «Медицина», 1968.

10.Столін В.В. Самосвідомість особистості М.: Вид-во Моск. ун-ту, 1983 -284с.

11.Бодальов А.А. Особистість і спілкування. М. : Вища школа, 1978.

12.Рожнов В.Є. Керівництво з психотерапії — Ташкент, 1979.

13.Кон І.С. Відкриття «Я» -М. Політвид., 1978-367с.

14.Шибутані Т. Соціальна психологія. М. : Прогрес, 1969-373с.

15.Грановська P.M. Елементи практичної психології — Санкт-Петербург, Вид-во»Світ», 1997-608 с

16.Фрейд 3. Лекції по введенню в психоаналіз М. :Вища школа, 1998.

17.Фрейд Я і Воно. М. :Вища школа, 1997.

18.Свядощ A.M. Роль неусвідомлюємих мо­тивів в клініці неврозів // Несвідоме. Т.2

(Під ред. А.С.Прангішвілі, А.Є.Шерозія, А.Ф.Басіна) -Тбілісі, 1978.

19.ЗейгарнікБ.В. Патопсихологія — М., 1986

20.Зейгарнік Б.В. Опосередкування і саморе­гуляція в нормі і патологіі // Вісті МГУ

«Психологія» Серія 14 -1984-№2

21.Обуховський К, Психологія потягів люди­ни. М. Прогрес, 1972, -247с.

22.Фрейд А.Психологія «Я» та захисні ме­ханізми. М., «Педагогіка — Прес», 1993.

Поступила в редакцию 18.05.2000 г.