Патопсихологические методики

1. Таблиці Шульте

Методика використовується для дослідження об’єму уваги, виявлення швидкості простих сенсомоторних реакцій, а також для дослідження рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), характеристики працездатності нервових клітин кори мозку (працездатність залежить від сили збудливого та гальмівного процесів).

На таблицях врозкид розташовані цифри від 1 до 25. Досліджуваний повинен відшукувати числа по порядку, указуючи олівцем і називаючи їх уголос. Експериментатор за допомогою секундоміра фіксує час, витрачений на кожну таблицю, і припущені помилки. Темп виконання завдання у здорових найчастіше рівномірний. Зниження темпу до кінця дослідження (збільшення часу на пошук чисел в 3-4-5 таблицях) указує на уповільнення рухливості нервових процесів. Пропуск чисел, показ замість однієї цифри іншої, зовні схожою з нею, свідчить про недостатню концентрацію нервових процесів, а наростання кількості помилок в 3-4-5 таблицях – про зниження працездатності нервових клітин, виснажливість нервових процесів (при астенічних станах).

Здорові знаходять числа по порядку в таблиці Шульте за 40-50 секунд, хворі з астенічними станами виконують це за 1,5 — 2,5 хвилини. Виснажливість нервових процесів і уповільнення їх рухливості можуть бути помітними вже при виконанні завдання в межах однієї таблиці, якщо фіксувати час, який витрачає хворий на кожних 5 цифр. Збільшуються як час, так і кількість помилок до кінця таблиці й до кінця дослідження.

2. Методика «Запам’ятовування 10 слів»

Досліджуваному пропонують уважно вислухати та запам’ятати 10 слів і повторити їх. Слова потрібно читати повільно й чітко. Зауваження та репліки хворого під час дослідження не допускаються.

Досліджується можливість навчання та відтворення відразу декількох тимчасових зв’язків, що замикаються на звукові подразники другої сигнальної системи (тимчасові зв’язки виражаються у повторенні досліджуваним подразників).

Вивчається один із різновидів короткочасної пам’яті, так звана безпосередня пам’ять; це «схоплювання» матеріалу, що запам’ятовується, безпосередньо після його пред’явлення. При цьому визначається здібність до репродукції матеріалу, а при відстроченому відтворенні – здібність до утримування його в пам’яті (ретенція). Встановлено, що у здорових об’єм безпосередньої пам’яті складає 5-9 (в середньому 7 слів) з 10 після одноразового прочитання. Здорові повністю заучують все 10 пред’явлених слів після двух-трьохразового повторення. Порушення заучування може указувати на виснажливість уваги в процесі заучування, коливання її або сповільнений темп засвоєння.

Вважається, що у хворих на шизофренію безпосередня пам’ять знаходиться в межах норми (6-7 слів після одноразового прочитання), а показники оперативної пам’яті значно нижчі, ніж у здорових. Це указує на неможливість використання цими хворими потенційно збереженого у них колишнього досвіду в процесі конкретної діяльності у зв’язку з функціональною слабкістю кіркових кліток і розладами мислення. Безпосередня пам’ять відносно пасивно сприймає отримувану із зовні інформацію. Оперативна пам’ять залежить від активної переробки отримуваної інформації, використання її у власній діяльності. Таким чином, оперативна пам’ять пов’язана з певною діяльністю кори головного мозку, а безпосередня пам’ять – з утворенням тимчасових зв’язків при менш діяльному стані кори і менш вираженому індукційному гальмуванні.

3. Методика піктограм

Ця методика запропонована Л.С.Виготським і розроблена як один з методів опосередкованого запам’ятовування. Вона дає великі можливості для дослідження асоціативного процесу.

Піктограма — образ, що створюється обстежуваним для опосередкованого запам’ятовування. Таким чином, за допомогою методики піктограм ми вивчаємо самостійну розумову продукцію хворих. Тут особливо явно виступають порушення мислення, що пояснюється малою зумовленістю, меншою регламентацією процесу мислення, умовами досвіду.

Проведення методики. Обстежуваному дають листок чистого паперу, олівець і говорять, що зараз він почує слова, для запам’ятовування яких він повинен зробити який-небудь нескладний малюнок. Інструкцією передбачається, що якість малюнка ніякої ролі не грає, оскільки іноді обстежувані посилаються на невміння малювати. Крім того, обстежуваного попереджають, що абсолютно неприпустимо для запам’ятовування удаватися до словесних або буквенних позначень.

Слова, до яких утворюються допоміжні малюнки-піктограми, готуються заздалегідь. При цьому враховується вік обстежуваного, рівень його культурного розвитку. Зазвичай спочатку називають слова конкретнішого змісту, а потім, переконавшись, що досліджуваному доступне виконання завдання, переходять до абстрактних слів, наприклад: веселе свято, важка робота, смачна вечеря, хвороба, засмучення, щастя, любов, розвиток, розлука, обман, перемога, подвиг, спрага, ворожнеча, справедливість, сумнів.

Для проведення повторних обстежень за методикою піктограм експериментатор повинен мати в своєму розпорядженні паралельні набори понять, використовуваних для опосередковування. Всього обстежуваному називають 10-15 слів. Обов’язково потрібно включати слова, що мають значний емоційний підтекст.

У протоколі досвіду записуються міркування хворого, що пояснюють зв’язок між словом і малюнком. Згодом обстежуваного просять за малюнком відтворити відповідні слова. За наслідками виконання завдання судять про рівень процесів узагальнення і абстрагування: чи може обстежуваний позначати слово символом, наскільки зростають при цьому його утруднення, коли опосередкують слова абстрактного характеру. Не менш важливо встановити характер асоціацій, якими керується обстежуваний при підборі піктограм, — відповідність піктограм заданому слову, надмірна конкретність асоціацій або, навпаки, їх надзвичайно абстрактний, умовно-символічний характер, наявність асоціацій за «слабкою» ознакою. Істотну роль грає емоційна насиченість піктограм. Певною мірою вона відображає емоційний стан обстежуваного. Як вже указувалося, за наслідками дослідження можна судити про логічну пам’ять обстежуваного.

4. Методика класифікації

Дана методика застосовується для дослідження рівня процесів узагальнення та абстрагування, послідовності думок. В процесі дослідження виявляється відношення хворого до ситуації експерименту і до характеру завдань, його впевненість або невпевненість у правильності рішення, його відношення до помилок — чи сам він їх помічає або після підказки, чи виправляє допущені помилки або відстоює їх.

Методика вперше була запропонована K. Goldstein (1920); у нас вона застосовується у модифікації Л.С.Виготського та Б.В.Зейгарник.

Процедура обстеження. Для дослідження необхідний набір карток із зображенням різних предметів, рослин, тварин. Зображення можуть бути замінені написами. Таким чином, можна говорити про наочну та словесну класифікацію. Особливості шизофренічного мислення легше виявляють при наочній класифікації. Значно важчою виявляється наочна класифікація у порівнянні із словесною і для хворих із зниженим рівнем процесів узагальнення та абстрагування, оскільки вона містить більше елементів, деталей малюнка, що провокує несуттєві, конкретні асоціації.

У проведенні дослідження можна виділити два основні етапи.

1.На першому обстежуваний більш-менш самостійно утворює групи: одяг, меблі, шкільне приладдя, знаряддя праці, вимірювальні прилади, люди. Останні дві групи представляють найбільше труднощів для виділення. Так, об’єднання разом годинника, терезів, термометра, циркуля вимагає виділення найбільш істотної абстрактної ознаки, щоб виявити їх спорідненість. До групи людей відносяться різні представники, які охарактеризовані на картках по-різному: представники різних професій, лижник і дитина. Виділення випробовуваним цих груп свідчить про певне збереження процесів узагальнення та абстрагування.

2. На другому етапі відбувається утворення більш узагальнених груп — рослин, тварин і предметів. Цей етап характеризує вищий ступінь узагальнення. Проведення дослідження ретельно протоколюється. Записуються всі угрупування — правильні й помилкові. При цьому важливо відзначити в протоколі відношення хворого до виявленої помилки — чи виправляє він її, чи не повторюється ця помилка в подальшому.

Слід реєструвати коментарі хворого у процесі виконання завдання, оскільки в них нерідко міститься мотивування помилкової думки. Наявність декількох ідентичних однойменних груп (наприклад, дві групи одягу, розділення на декілька груп посуду) свідчить про недостатність уваги.

5. Методика виключення

Дані, що отримуються при дослідженні методикою виключення, дозволяють судити про рівень процесів узагальнення і абстрагування, про здатність випробовуваного виділити істотні ознаки предметів або явищ.

Існує два варіанти методики виключення — словесний та наочний.

1.Словесний варіант проводиться за допомогою бланка, що містить серії з п’яти слів. Обстежуваному говорять, що 4 з 5 слів в серії є в якійсь мірі однорідними поняттями і можуть бути об’єднані за загальною ознакою, а 1 слово не відповідає цим вимогам і повинно бути виключено. Якщо обстежуваний відразу не засвоїв інструкцію, то 1-2 приклади і наступний вирішуються разом з ним: «Василь, Федір, Семен і Порфирій — імена, а Іванов — прізвище». Переконавшись в тому, що принцип виконання завдання обстежуваний засвоїв, йому пропонується самостійно виконувати подальші приклади, викреслюючи олівцем на спеціальному бланку підлягаюче виключенню слово. За відсутності бланка експериментатор зачитує серії слів і відзначає в протоколі характер рішення.

2.Наочний варіант проводиться за допомогою набору карток, кожна з яких містить зображення 4 предметів. Дається інструкція: «Із зображених на малюнку 4 предметів 3 мають між собою загальне, їх можна об’єднати в одну групу, а 1 істотно від них відрізняється і повинен бути виключений». Як і в попередньому варіанті, окремі серії пред’являються обстежуваному в певній послідовності, з наростаючою складністю. Разом із здійснимими завданнями в цю методику іноді спеціально вводять серії малюнків, де не можна такого роду узагальнення провести. Здорові в таких випадках або заявляють, що завдання не має рішення, або дають обумовлено формальну відповідь. Такого роду завдання без рішення застосовують при обстеженні хворих на шизофренію. Істотну роль відіграє відношення обстежуваного до припущених помилок — чи сам він їх відмітив або за допомогою експериментатора, як він мотивує помилкові рішення і наскільки вони доступні корекції.

6. Методика визначення й порівняння понять

Для визначення поняття необхідно проаналізувати цілий ряд ознак предмету або явища і виділити з них найбільш істотне. Ступінь точності визначення залежить від ознак, які вибирає обстежуваний для характеристики того або іншого предмету або явища.

Найбільш точним вважається визначення, при якому наголошується родова і видова відмінність (наприклад, «стіл — це меблі, необхідні в побуті або для роботи»). Правильне, але менш точне визначення засноване лише на родових ознаках («стіл — це меблі»). На нижчому ступені знаходиться визначення за призначенням предмету («стіл — для того, щоб їсти або писати»). Абсолютно недостатнім є визначення, що відзначає лише наочні ознаки предмету («стіл — дерев’яний, на чотирьох ніжках»).

При дослідженні методикою визначення понять слід відзначати не тільки здатність обстежуваного виділяти основні ознаки, але й побудову визначення, чіткість формулювання. Цією методикою легко виявляється розпливчатість думок, надмірна деталізація, схильність до резонерства.

Близька до описаної методика порівняння понять. При цьому відбувається не лише аналіз властивостей предмету або явища, але й встановлюються певні відносини між декількома предметами, явищами. У зв’язку з цим порівняння понять більш складний розумовий процес, ніж визначення понять. Порівняння понять включає аналіз і синтез, що вимагає диференціювання істотних ознак на загальних і різних для декількох об’єктів.

При порівнянні декількох понять виконання завдання йде в два етапи: спочатку виділяються істотні ознаки кожного з них, а потім з них вибираються загальні для цих об’єктів і виділяється різниця між ними. При порівнянні однорідних об’єктів першими виявляються родові, другими — видові ознаки. До відносно однорідних понять відносяться: годинник-хронометр, трамвай-тролейбус, т.п.

Разом з цим Т.К. Мелешко (1966) пропонує для порівняння різнорідні поняття: тарілка-ложка, плащ-ніч, годинник-річка, глобус-метелик, черевик-олівець.

Проведені автором дослідження методикою порівняння неоднорідних понять показали, що хворі на шизофренію часто користуються мало характерними для здорових, «нестандартними» ознаками. Хоча «стандартність» тієї або іншої ознаки характеризується статистичними показниками, цей варіант використовується при діагностично направленому психологічному експерименті, оскільки при цьому виявляється легкість виділення хворими «слабких» ознак.

Порівняння понять допомагає виявити інтелектуальну недостатність, резонерські думки.

7. Розуміння переносного значення прислів’їв і метафор

Методика застосовується для дослідження особливостей мислення — його рівня, цілеспрямованості й критичності. Обстежуваному називають декілька розповсюджених метафор («світла голова», «золоті руки», «кам’яне серце») і прислів’їв («Яблуко від яблуні недалеко падає», «Куй залізо, поки гаряче», «Слово не горобець — вилетить, не зловиш») і просять пояснити їх абстрактний, переносний сенс.

Буквальне тлумачення прислів’я або метафори свідчить про недостатність рівня узагальнення. Якщо обстежуваний вірно пояснює переносне значення прислів’я, це ще не означає, що мислення у нього абсолютно не порушене, оскільки при поясненні прислів’їв обстежуваний проявляє свої знання. Для виконання завдання не потрібне узагальнення нового матеріалу. Процес узагальнення нового матеріалу досліджується іншими, більш складними варіантами цієї методики.

Порівняння прислів’їв. Обстежуваному пропонують картки, на яких написані спеціально підібрані прислів’я, і дають завдання згрупувати їх, виділивши парами аналогічні або протилежні за значенням.

При підборі пар прислів’їв обстежувані виявляють не лише розуміння переносного значення окремих прислів’їв. Зіставляючи їх, вони диференціюють істотні ознаки від другорядних, випадкових.

Результати дослідження цим варіантом методики свідчать про особливості асоціативних зв’язків, сприяють виявленню асоціацій за «слабкою» ознакою. Прикладом останнього може служити узагальнення прислів’їв: «Що посієш…» і «Куй залізо…», коли хворий дає наступне пояснення: «Перш ніж сіяти, треба спочатку кувати. Як скуєш плуг — так і посієш».

Віднесення фраз до прислів’їв. Цей варіант запропонований Б.В.Зейгарник (1958). При віднесенні фраз до прислів’їв трудність полягає в можливості зісковзування на приблизний сенс.

Обстежуваному пропонують серію табличок, на яких написані прислів’я або метафори, і значно більшу кількість карток з фразами. Серед фраз є відповідні переносному сенсу прислів’їв і лише схожі у формально-лексичному відношенні.

Переконавшись, що обстежуваний розуміє переносне значення прислів’їв, йому пропонують підібрати до кожного прислів’я відповідну за значенням фразу. До кожного прислів’я дається на вибір 2-3 фрази.

Обстежуваний зіставляє прислів’я з фразами і таким чином немов би переносить засвоєний принцип роботи на новий матеріал. Цей варіант завдання вимагає більш високого рівня узагальнення, ніж одне лише пояснення переносного значення прислів’їв і метафор.

8. Доповнення незавершених речень

При дослідженні асоціацій застосовуються методики, направлені головним чином на вивчення другої сигнальної системи. З фізіологічної точки зору дослідження асоціацій є не що інше, як дослідження утворених у минулому життєвому досвіді тимчасових зв’язків, які відтворюються під дією слів-подразників і виражаються в мовних реакціях. Проте при дослідженні асоціацій залучається і перша сигнальна система, оскільки словесні подразники сприймаються слуховим аналізатором і можуть викликати певні уявлення. Аналітико-синтетична діяльність головного мозку людини зазвичай забезпечується спільною роботою обох сигнальних систем. Асоціативний експеримент раніше застосовувався при дослідженні здорових, хворих і психічно хворих лише у психологічних цілях (C. Jung та ін.).

Одним з варіантів дослідження асоціацій є доповнення незавершених речень. Дана методика відноситься до «спрямованих» видів асоціативного експерименту.

1.Перший скорочений варіант (A. F. Payne, A. Rohde) складається з 20 початих фраз, простих за змістом (наприклад, «Моя спеціальність…», «Моя сім’я…», «Боюся…»). Він застосовується для виявлення відношення досліджуваного до життєвих обставин, самого себе, оточення тощо, отримання загального уявлення про приховані переживання, які не вдається виявити у вільній бесіді.

2.Другий варіант, адаптований в лабораторії медичної психології Ленінградського НДІ, психоневрології ім. В.М.Бехтерева (Sacks-Sidney), складається з 60 незавершених речень з початком, що більш детермінує реакцію. Перед початком дослідження пред’являється інструкція: «Прочитайте ці незавершені речення, доповнивши їх думкою, що першою прийшла Вам в голову. Робіть це швидше. Якщо не можете закінчити яке-небудь речення, залиште його і займіться ним пізніше. Будьте правдиві. Це завдання необхідне для тренування Вашої пам’яті і уваги».

При утрудненні виконання завдання необхідно повторити інструкцію і дати приклад відповіді: «Моя спеціальність дозволяє розвинути мої творчі здібності» (перший варіант), або «Думаю, що мій батько рідко не має рацію» (другий варіант). Враховується якість відповіді (значення закінченого речення), латентний період (час, витрачений на обдумування відповіді), емоційна реакція досліджуваного.

Закінчені речення другого варіанту можна розділити на 15 груп:

1.Відношення до сім’ї

2.Відношення до чоловіків, жінок

3.Відношення до життя

4.Відношення до керівних осіб на роботі і в школі

5.Відношення до підлеглих

6.Відношення до співробітників

7.Страхи й побоювання

8.Відчуття провини

9.Відношення до минулого

10.Відношення до майбутнього

11.Життєві цілі

12.Відношення до батька

13.Відношення до матері

14.Відношення до друзів і знайомих

Вибрані нами для експерименту незавершені речення включають наступні: «Майбутнє здається мені…» (відношення до майбутнього), «Моєю найбільшою помилкою було…» (відчуття провини), «Знаю, що це безглуздо, але боюся…» (страхи й побоювання), «Сподіваюся на…» (відношення до майбутнього). Відношення до майбутнього, на наш погляд, є важливим критерієм у оцінюванні емоційного стану (у хворого спостерігаються депресивні або маніакальні прояви, критика до свого стану – збережена, відсутня або частково порушена, досліджуються прогностичні функції).

Аналізуючи відповіді досліджуваного, вдається виявити не лише його ставлення до оточуючих (співробітників, членів сім’ї, вчителів і т.п.), але й риси вдачі (недовірливість, егоїзм) або приховані, часто не усвідомлені ним переживання (іпохондричність, думки про самогубство, психогенні чинники, т.д.). Відповіді можуть виражати позитивне, негативне або байдуже відношення. Частина відповідей буває формального характеру, відповідаючи за змістом початку фрази. Емоційно значущі речення навіть при формальній відповідності супроводжуються затримкою (подовженням латентного періоду), міміко-вегетативною реакцією. Хворі з прихованими маревними переживаннями в реченні, що виражають відношення до людей (до батьків, співробітників і т.п.), можуть розкрити свої хворобливі думки. У хворих із страхом і побоюваннями виявляється невпевненість у майбутньому. У багатьох хворих на шизофренію страждають усі види відносин (байдуже відношення до рідних, до протилежної статі), причому негативні відносини тим виразніше, чим більше соціальна декомпенсація (Румянцев Г.Г., 1969). Методика допомагає розібратися в багатообразній системі стосунків особистості хворого, виявити порушення цих взаємин, знайти шляхи відновлення стосунків, реабілітації.

9. Тематичний аперцепційний тест

Тематичний аперцепційний тест (ТАТ) є методом, за допомогою якого досвідчений інтерпретатор розкриває деякі з домінуючих імпульсів емоцій, відчуттів, комплексів і конфліктів обстежуваного. Він в змозі розкривати приховані визначальні мотиви, яких випробовуваний або пацієнт не хотів би відкривати, або не може відкрити, тому що не усвідомлює їх. ТАТ застосовують у будь-якому широкому дослідженні особистості, у дослідженні розладу поведінки: психосоматичних захворювань, неврозів, психозів. Методика не підходить для дітей менш 4-х років. Рекомендується як перша стадія до серії психотерапевтичних бесід або до короткого психоаналізу. Ефективною вважається комбінація ТАТ і тесту Роршаха, що дає взаємодоповнюючу інформацію (Харрісон та ін.).

Метод полягає в тому, що випробовуваному показують ряд картин і пропонують створити сюжет на підставі побаченого без довгого роздуму. Зібрані таким чином історії розкривають істотні компоненти особистості. Цей факт залежить від тенденції людей інтерпретувати невизначену людську ситуацію відповідно до минулого досвіду, наявних потреб і тенденції поступати таким же чином при написанні розповіді: черпати з фонду свого досвіду і виражати свої відчуття й потреби, свідомі й несвідомі. Випробовуваний висловлює певні думки про вигадані характери, обставини, що стосуються його самого, які він не був би схильний визнати у відповідь на пряме питання. Як правило, випробовуваний закінчує тест у щасливому невіданні, що він дав психіатрові те, що рівнозначно рентгенівському знімку його внутрішнього «Я».

Матеріал тесту складається з 19 картин, віддрукованих на білому картоні, і однієї білої картини, що потребує складання в цілому 20 розповідей. Справжня серія картин є третьою редакцією первинної сукупності, запропонованої Гарвардською клінікою в 1936 році. Розповіді дають більше інформації і обгрунтованість інтерпретації зростає, якщо більшість картин включає персонаж тієї ж статі, що й випробовуваний. 11 картин, включаючи білу картину, виявилися придатними для обох статей. Кожна сукупність картин розбивається на 2 серії з 10 картин. Картини другої серії більш незвичайні, драматичні, дивні. Для кожної серії дається година, дві зустрічі.

Аналіз і інтерпретація розповідей. Основні вказівки щодо проведення тесту дані Мюррєєм і Хенрі. Виділені наступні критерії інтерпретації відповідей за ТАТ:

Типи відповідей

1. Швидкість мови

2. Швидкість реакції на картинки

3. Дотримання вказівок

4. Число поставлених запитань

5. Загальне число всякого роду зауважень щодо картинок

6. Упевненість у своїй відповіді

7. Ступінь участі

8. Число картинок, що сподобалися

9. Незв’язаність і послідовність

10. Стереотипність думки, мови, форми

11. Чіткість викладу кінцівки розповіді

12. Відносна акцентуація минулого часу

13. Відносна акцентуація теперішнього часу

14. Відносна акцентуація майбутнього часу

15. Запас слів

16. Шаблонне тлумачення

17. Розповідь побудована на передачі змісту картинок на відміну від розповіді, у якій переважають ідеї

18. Сприйняття картинки як цілого (або фіксація на окремих деталях)

19. Екстрацептивне або інтерацептивне тлумачення

20. Акцент на дії

21. Прагнення ліквідувати конфліктну ситуацію

22. Ступінь незвичності розповіді

23. Число помічених деталей, на які зазвичай не звертають уваги

24. Ступінь спотворення сприйняття окремих елементів картинки

Теми, яким віддається перевага

25. Успіх

26. Крах надій

27. Агресивність

28. Тривога

29. Конфлікт

30. Покарання

31. Використання допомоги

32. Ухвалення допомоги

33. Ейнейтизм

34. Сенсорні задоволення

35. Пасивність

Емоційне забарвлення відповідей

36. Звичайний тон відповіді

37. Естетичне відчуття

38. Параноїдальні явища

39. Відчуття провини

40. Тенденція до егоцентризму

41. Тенденція до садизму

42. Відчуття нікчемності

43. Прояв амбівалентності

44. Оцінка зовнішнього світу

45. Міжособистісні стосунки, що сприймаються як гармонійні

46. Глибина стосунків з іншими людьми

47. Високий ступінь контрастності

Теми, на яких загострює увагу випробовуваний:

48. Вік героїв

49. Новизна або застарівання предмету

50. Охайність, акуратність

51. Світлі або темні деталі картини

52. Книги або кінофільми, які використовуються як джерела розповіді

53. Самогубство

54. Сексуальна активність

55. Зовнішність та одяг героїв чоловічої статі

Для детального аналізу нами було вибрано п’ять перших картин з першої серії малюнків:

1. Хлопчик розглядає скрипку на столі перед ним (малюнок Крістіана Д. Морган).

2. Сільська сцена. На передньому плані молода жінка з книгами в руці. На задньому плані чоловік, що працює в полі, і немолода жінка, яка дивиться (картина Леона Кролла, відтворена за спеціальним дозволом Міністерства юстиції США).

3. На підлозі біля кушетки лежить, згорнувшись, чоловік зі схиленою на праву руку голово. Біля нього на підлозі револьвер (мал. Х.Д. Морган).

10. Кубики К. Коса

Кубики К. Коса – методика для оцінювання невербального інтелекту, що включена до методики Векслера та використовується у нейропсихологічній діагностиці (Лурія А.Р., 1969, Симерницька Е.Г., 1985, Марковська І.Ф., 1987).

Досліджуваному пропонуються зразки двохкольорових узорів, що поетатапно ускладнюються, які необхідно викласти із верхніх сторін кубиків. Самі кубики мають специфічне зафарбування – дві протилежні сторони зафарбовані червоним кольором, дві – білим, а дві діагонально розділені на білий та червоний трикутники. При оцінюванні результативності враховується характер роботи з кубиками, правильність складення орнаментів, а також час виконання завдання. Оцінка виставляється залежно від часу виконання завдання за 4-бальною шкалою.

Дана методика відноситься до прийомів, що оцінюють сформованість операцій зорово-просторового аналізу та синтезу, рівень розвитку наглядно-образного мислення, здатність до програмування та послідовної реалізації конструктивної діяльності, які, у свою чергу, є складовою частиною більш загальних інтелектуальних функцій. Центральне забезпечення подібної діяльності включає одночасно декілька функціональних систем. У дорослих це переважно тімяно-потиличні та лобні відділи мозку.

Виконання даної проби пов’язано не лише зі збереженістю тімяно-потиличних відділів мозку, пошкодження яких буде вторинно викликати конструктивну апраксію, яка пов’язана із нездатністю до аналізу однорідних частин узору на складові елементи, а також дефектність оцінки їх просторових відносин. Активно та зацікавлено ставлячись до завдання, досліджуваний все-таки з великим трудом, розмірковуючи над можливими рішеннями, складає найпростіші узори та віддає собі звіт у неуспішності результату. Звичайно він помічає припущені помилки та намагається їх, хоча й безрезультатно, виправити.

Якщо до патологічного процесу включаються передні відділи мозку, то їх пошкодження призводить до наступних наслідків у роботі з методикою (інтелектуального, програмного, цілеполагаючого, вибіркового характеру) – порушення послідовності самих операцій, а інколи й імпульсивного маніпулювання кубиками, стереотипного повторення помилкових дій, явного неспівпадіння результату зі зразком, відсутності критики, спробам розпочати роботу не дослухавши інструкцію та іншим ознакам «лобного синдрому». Додаткова допомога таким хворим у вигляді інструкцій, що спрямовані на упорядкування послідовності дій («поглянь сюди», «виділи ряд», «тепер підрахуй кубики» тощо), може суттєво полегшити їх роботу. Хворі з тім’яно-затиличними поразками таких інструкцій не потребують.